Чи реальна загроза нового масштабного наступу Росії?

Як і завдяки чому Москва втрачає свої шанси

Іван Січень

Протягом останнього часу деякі західні ЗМІ, а з посиланням на них і українські медіа, почали давати прогнози про наміри Росії розпочати новий повномасштабний наступ на Україну навесні-влітку 2024 року. Метою такого наступу визначається повне захоплення Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України і, навіть, Харкова та Києва. Звичайно, Москва не відмовляється від таких планів. Ба більше, як відомо, її стратегічні плани передбачають загарбання всієї території України. Але, виникає запитання: а чи вистачить Росії сил для досягнення бажаного? Не хочеться повторюватись, та ще раз нагадаю: вже майже пів року російська армія, топчучись у «сірій зоні», не може захопити Авдіївку, просунутись на захід від Бахмуту або оточити чи окупувати Куп’янськ. Під час таких боїв гинуть десятки тисяч російських солдатів та офіцерів, а також втрачаються тисячі одиниць бойової техніки. Солдатів у Росії ще можна мобілізувати, а ось технікою немає де розжитися. Ми вже прогнозували щодо можливого подальшого розвитку ситуації у війні Росії проти України. Втім, варто дещо уточнити та доповнити, зважаючи на останні події на фронті та поза ним.

Засоби масової інформації Росії активно поширюють повідомлення про чергові «стратегічні успіхи» російських військ, а саме — захоплення села Крохмальне на Куп’янському напрямку, а також вихід на околиці Авдіївки. Все це подається як «прорив українського фронту» та хіба що не як його «розпад та відкриття для Росії шляху вглиб території України»…

Насправді події, як завжди, зовсім інші за характером. Село Крохмальне знаходиться в так званій сірій зоні, де територія в декілька сотень квадратних метрів щодня переходить із рук до рук. В ньому залишилося лише п’ять зруйнованих хат. А на околиці Авдіївки окупанти заходять з самого початку повномасштабної війни. Їх звідти згодом вибивають зі значними для росіян втратами. Під цим передмістям Донецька вже загинуло більше росіян, аніж радянських військовослужбовців за часів війни СРСР в Афганістані чи під Бахмутом у травні-червні 2023 року.

В Афганістані Москва людей поклала також чимало. Це знаю зі свого досвіду. В ті часи наш підрозділ приблизно раз на місяць чергував у Київському гарнізоні. Таке чергування головним чином стосувалося участі у похоронах полеглих в Афганістані солдатів та офіцерів. З їх тілами принаймні поводились шанобливо. Ми приймали труни у військовій частині аеропорту Бориспіль — цинкові та обшиті дошками, чи, у крайньому разі, фанерою. Їх доправляли до родичів, а потім відбувалося поховання за спеціальною церемонією з усіма почестями.

Росія сьогодні пішла своїм шляхом. При окружному клінічному госпіталі у м. Ростов-на-Дону розгорнуто «522-й центр прийому, обробки та відправлення загиблих». Це величезний морг у складі кількох ангарів. Туди доставляються тіла росіян, загиблих у південному регіоні України. Трупи або фрагменти тіл розкидані на підлозі, в кращому випадку прикриті простирадлами. Ніхто вже зовсім не переймається тим, що вони розкладаються. У такому вигляді їх і передають родичам. А в деяких випадках просто кістки у чорному поліетиленовому мішку. Чиє це тіло насправді — ніхто точно не скаже. В експертизі ДНК відмовляють, бо, мовляв, такої можливості немає. Зрештою, кого і коли в Росії це хвилювало! Бо ж «людей у них ще достатньо»…

Разом з тим, як ми вже згадували, Москва втратила можливість проводити хоч якісь масштабні операції. Добре відомо, що за весь минулий рік Росія спромоглася захопити лише один український райцентр — Бахмут. І то, ціною масових втрат серед особового складу приватної військової компанії «Вагнер», через що вона і бунтувала. Тепер «друга армія у світі» безуспішно намагається захопити Куп’янськ та Авдіївку, а також ліквідувати плацдарми українських військ на лівому березі р. Дніпро неподалік від Херсону.

Лівобережний плацдарм у села Кринки на Херсонщині героїчно обороняє лише один батальйон морської піхоти Збройних сил України. А угруповання ЗС РФ «Днепр», яке тупцює біля згаданого напрямку, налічує близько 70 тис. особового складу. Зрозуміло, не всі вони діють проти українського плацдарму під Кринками. Більшість прикриває весь лівий берег Дніпра для того, щоб не дати можливості українським військам висадити нові десанти. Допомагає нашим захисникам і те, що правий берег Дніпра вищий за лівий, що надає переваги українським військам у застосуванні важкої далекобійної артилерії. При цьому проти українського батальйону морської піхоти, який не має власної далекобійної артилерії, чи важкої броньованої техніки, супротивник застосовує весь арсенал наявних важких озброєнь, а також керовані авіаційні бомби.

Також повідомляється, що Росія знову почала зосереджувати свої війська на території Білорусі та у Брянській, Курській і Бєлгородській областях РФ. У Білорусі вже начебто знаходиться 20 тисяч російських солдатів та офіцерів. Це близько чотирьох бригад (або посиленої дивізії), чи навіть армії (залежно від штатного розкладу). Приблизно стільки ж їх там було і на початку 2022 року, коли російські війська розпочали наступ на Київ та Чернігів з території Білорусі. Як і тоді, наразі у кожній зі згаданих вище областей РФ російських військових знаходиться не менше. Тому розпочати новий наступ вони можуть, а от досягти якихось відчутних успіхів — навряд чи.

Вздовж кордонів України з Білоруссю та з північно-східними регіонами Росії вже створена потужна система нашої оборони. Триває її подальше вдосконалення. Вона нічим не відрізняється від такої ж оборонної системи, яку розгорнула Росія, і включає кілька рядів так званих зубів дракона, колючий дріт, мінні поля, протитанкові рови, взводні, ротні та батальйонні опорні пункти.

До речі, чому такі споруди не були зведені ще у 2021 році, коли наміри Росії напасти на Україну стали повністю зрозумілі? Про що повідомляли як воєнна розвідка України, так і наші західні партнери. На жаль, всі ці повідомлення ігнорувалися під приводом того, що «хтось побачив мир у путінських очах». Як наслідок, у перші дні війни ворог наблизився до Києва, Харкова, Чернігова і Сум, а також практично без бою пройшов із Криму на південь України та захопив Херсон, Мелітополь та Бердянськ.

На той час справжню відсіч ворогові дали підрозділи ГУР МОУ під Києвом; полк «Азов», морська піхота, Національна гвардія та прикордонники — у Маріуполі; сили Нацгвардії і територіальної оборони — під Черніговом, Сумами та Миколаєвим. Жодним чином не можна принижувати роль Збройних сил України. Але, знову ж таки, постає питання: чому їх з’єднання та частини не були завчасно розгорнуті на очевидних напрямках ударів супротивника, хоча тоді оголошувались плани проведення командно-штабного навчання «Завірюха»?

Втім, так чи інакше, але напад ворога було відбито майже усюди в Україні, за винятком нашого півдня. При цьому за майже два роки війни вже знищено близько 380 тис. російських нападників, до 90 % російських більш-менш сучасних танків та більшу частину артилерії, інтенсивність роботи якої, у порівнянні з 2022 роком, знизилась у десять разів.

Про танки говоритимемо окремо, бо саме вони і є основною бойовою та ударною силою російської армії. За оцінками видання Forbes, які в більшості своїй співпадають з даними інших експертів, коли Росія вступила у війну проти України, то у неї було близько 3 тисяч танків. З початку повномасштабної війни російська армія вже втратила 2,6 тисячі танків, що достовірно підтверджено. Хоча насправді їх знищено набагато більше — до 6 тисяч.

З часів колишнього СРСР на базах довготривалого зберігання на російській території їх начебто було від 12 до 14 тисяч. Але більшість із них давно продали або здали на металобрухт, а по суті — просто розікрали. На супутникових знімках ще кілька місяців тому можна було побачити, що їх там є не більше 4 тисяч. Причому не боєздатних, а здебільшого розукомплектованих. З таких трьох-чотирьох танків можна зібрати в кращому випадку один. Ми вже згадували, що за таких умов наявних танків російській армії вистачить, максимум, до найближчої весни. Судячи з того, що відбувається на фронті, так воно і є. Під час атак на позиції українських захисників супротивник застосовує не більше трьох танків. При цьому вони відразу ж знищуються, ще перед наближенням до наших окопів. Тому російське командування почало їх максимально заощаджувати. Бо російський ВПК здатен модернізувати (не виробити!) не більше 390 танків протягом року. А така кількість бронетехніки знищується українськими захисниками орієнтовно за два тижні…

Минулого року Україна провела декілька безуспішних атак на своєму сході та півдні. Дехто у своїх популістських цілях завчасно їх розрекламував. А тому все звелося до невиправданих втрат з нашого боку. Було б доцільніше ще тоді організувати стратегічну оборону та «перемелювати» живу силу і техніку супротивника. Та цього не було зроблено, тому ЗС РФ змогли знову перехопити ініціативу на сході України.

Зважаючи на такі обставини, досить вдалою та доцільною може бути пропозиція групи «Рамштайн» стосовно того, що Україні необхідно перейти до стратегічної оборони та триматися принаймні до кінця 2024 року. За цей час українські війська зможуть відновити та збільшити свій потенціал завдяки як допомозі іноземних партнерів, так і нарощуванню власного виробництва озброєнь. Економічні проблеми Росії за цей час ще більше загостряться, а коли у 2025 році її охопить жорстка криза, то вона може втратити здатність продовжувати війну на нинішньому рівні. Таким чином буде створене підґрунтя для перемоги України у 2026 році. Звичайно, бажано б раніше, але як свідчить досвід минулого року, це неможливо. А ось наведена схема вже практично втілюється. Так, країни ЄС все ж знайшли можливість виготовити для України понад мільйон снарядів до березня 2024 року. Це вже більше, ніж їх виробляє Росія. Ще минулого року в рамках групи «Рамштайн» були створені бронетанкова та авіаційна коаліції для забезпечення постачання відповідної техніки Україні. А в січні 2024 року сформовано ще й артилерійську коаліцію. До речі, слід зауважити, що аби як Москва не стверджувала, що у НАТО і ЄС не вистачає техніки для України, але факт залишається фактом: її таки достатньо і більше, ніж у Росії. Зокрема, станом на початок 2022 року в арсеналах західних країн знаходилось 15 тис. танків, 7 тис. гаубиць та 1,6 тис. РСЗВ. При цьому Україні поки що були передано лише близько 5 відсотків наявних західних озброєнь.

Протягом 2024 року лише в самій Україні буде випущено не менше мільйона БПЛА. На сьогодні саме вони надають Україні можливість ефективно вести асиметричну війну проти Росії, включно зі знищенням її нафтогазових об’єктів. Такі удари завдають критичних збитків російській економіці, яка досі тримається на експорті нафти і газу. У такому контексті найбільш показовим на початку 2024 року було знищення нафтогазового термінала у м. Усть-Луга в Ленінградській області та нафтобази у м. Брянськ.

Перший з таких об’єктів є одним з основних пунктів експорту російської нафти у Балтійському регіоні і мав стати таким для продажу скрапленого газу. У 2024 році там планувалося ввести в дію завод потужністю до 13 млн тонн СПГ на рік. Другий об’єкт — резервне сховище нафти для забезпечення роботи нафтопроводу «Дружба», який все ще використовується для постачання нафти до Угорщини та Німеччини. На черзі — нафтовий термінал у Новоросійську. Він вже потрапляв під українську атаку, а його остаточне знищення не дасть Росії можливості експортувати нафту також і у Чорноморському регіоні. До того ж прицільний удар був нещодавно завданий по нафтобазі у м. Туапсе.

На початку 2024 року внаслідок вдалих атак українських дронів експорт російської нафти впав до історичного мінімуму. Через відчутне зменшення доходів державного бюджету Росія змушена витрачати свої останні фінансові резерви. Згідно зі звітом міністерства фінансів РФ, у 2023 році на потреби війни було витрачено майже 4 трлн рублів з Фонду національного добробуту РФ. У його ліквідній частині залишилось близько 5 трлн рублів, яких вистачить лише на поточний рік.

Саме тому у 2025 році Російську Федерацію очікують економічні катаклізми. І навіть Китай їй не зможе допомогти, бо через загрозу потрапити під дію вторинних санкцій США китайські банки перестали надавати кредити російським посередницьким компаніям, які раніше закуповували товари у КНР та постачали їх до Росії. В тому числі і підприємствам російського ВПК, який працює в основному на китайських комплектуючих. При цьому підприємства російського ВПК перетворюються на цехи для збору агрегатів чи їх складових.

Наприклад, одне з буцімто провідних російських підприємств з виробництва пересувних електростанцій отримує китайські бензинові та дизельні двигуни від заводу «МАЗ» в Білорусі та електрогенератори безпосередньо з Китаю. Саме ж підприємство може виробляти лише гайки та болти… Геть-чисто китайське походження має і радіоелектронне обладнання російських ракет. Щоправда, в ньому поки що використовуються в основному американська та європейська електроніка.

Через нестачу коштів Росія не має змоги придбати високоякісну китайську продукцію і змушена обмежуватись лише другорядними товарами. Тому російські ракети влучають у житлові квартали українських міст, або падають десь у полях. А засоби російської ППО здебільшого руйнують власні населені пункти або збивають свої ж БПЛА чи літаки, як це сталося 24 січня 2024 року з військово-транспортним Іл-76 над Бєлгородською областю.

І при всьому цьому Москва намагається нав’язати Україні «мирні переговори», продовжуючи військові дії з метою примусити нашу державу до поступок. Вона також сподівається скористатися внутрішніми суперечностями у США і Європі з питання надання військово-технічної та фінансової підтримки нашій державі. Але ж кошти та підтримка нам все одно надходять, хоча й іншими каналами. Чого не скажеш про Москву. Тому ми ніколи не погодимося на такі «переговори», оскільки очевидно, що Росія вже не зможе нас перемогти.